Інженер-технолог, науковий співробітник, викладач. Закінчив Харківський технологічний інститут (1921). Кандидат технічних наук (1937), доктор технічних наук (1948), професор (1949). Працював: асистентом, доцентом, професором у Харківському механіко-машинобудівному інституті (тепер Харківський політехнічний університет) (1922-1950), завідуючим кафедрою опору матеріалів (1932-1950); деканом фізико-механічного факультету (1936); завідуючим кафедрою вищої математики (1941-1943); завідуючим кафедрою опору матеріалів у Харківському електротехнічному інституті (1944-1950); завідуючим кафедрою опору матеріалів Харківського автомобільно-дорожнього інституту (тепер Харківський національний автомобільно-дорожній університет) 1950-1960).

Основні напрямки наукових досліджень: робота пневматичного транспорту; розробка основ теорії польоту повітряних апаратів з машущими крилами (гребний політ); рішення теорії пружності для кривих брусів (тягові та кранові крюки); теорія розрахунку несучих канатів для підвісних доріг; питання загальних рішень основних рівнянь теорії пружності для ряду задач.

Основні опубліковані праці:

Пневматичний транспорт. – К,. 1928; Расчет несущих канатов подвесных дорог. – Харьков, 1934; Об изгибе плоских кривых брусьев и крановых крюков, очередных пересекающимися дугами окружностей. – К. 1949; Общее решение трехмерной задачи теории упругости в круговых цилиндрических координатах при наличии осевой симметрии. – Харьков, 1955; Теория упругости.- Харьков, 1964